Share |

Лауреат «Русской премии 2006»

Василь Матола
получил премию за верность русинскому языку и русинской отчизне, за книгу "Русиньска иконка", за "Русиньску загадку", за стихи и прозу последних лет.

Русинская загадка. Стихи
Русский цикл. Стихи
Карпатский Словоблуд

7 лет спустя... Встреча с Лауреатом

Василь Матола (Василь Павлович Савчинець) родился в селе Ивановцы Мукачевского района 10 марта 1960 года. Русин.
Учился в Ужгородском техникуме електронных приборов. Работал инженером–технологом на Механическом заводе, ведущим специалистом в Межнародном Торговом доме „Ужгород”, заместителем директора ООО „Автопобут”, мастером–диспетчером OАO „Виробниче будівельне підприємство”
С 2005 года артист Заслуженного Закарпатского Народного Хора.
Автор сборника „Пирші і не пуслідні сторінки”. Учасник фестивалей юмора „Словоблуд 2004” і „Вишневі усмішки 2006”. Печатался в областных периодических изданиях.
Женат. Живет в городе Ужгороде. Имеет двоих детей, сына и дочку - студентов киевских вузов.

7 лет спустя... Встреча с Лауреатом. Стихи.

ПРО ВОЛЮ

І знов поетів носять на руках
Кажуть він жив од болю і до болю,
Про що писав?
– Так, плутався в думках
– З місцевих?
– Ай!
– Тоді писав – про волю!

ПЕТЕФІ

Слава у бронзі
Лицар Поезії
Шабля при боці
Воля – кулак!
Йовнопот* Пéтровіч
Viva – Поезіє
Нації гордість
Оклику знак!

20.06–1.07.2008 р.
* динь добрий (угор.)

СПОКІЙ

Тиша на морі
Різні чистоти
Хвиля – коротка мить.
Спокій на морі
Спокій суботи
Берег Ядрану спить.

Хорватія. 2009

ТВОРЧІСТЬ

Відкрити ранішнє вікно
І білу ніч, в уяві, малювати.
Зірок ще не було
Все було так давно…
Був Бог один,
А міг спокійно спати.

ПО-СУСІДСЬКИ

До Тебе, Отче, по святам
За хлібом, сіллю, і від бід,
А ще – за віршем
Дай Боже, милостивий, дай
Аби не гірше.

ПУШКІН

Безмежний, мов простір
В обмеженім світі
Гарячий, як постріл
Усім на вустах…
Як думка що сходить
Як сонце в зеніті
Як вітер північний
Поет – в ланцюгах…

6.06.–4.07.2008

НА ЗИМУ

Коли живемо, як в Раю
То Рай здається просто раєм
Зривають яблука в саду
А ми їх навіть не збираєм.

НАСНИЛОСЯ

Наснилася Любов –
Прекрасна мов Весна;
А ще… війна
Навіть у сні страшна.

Іванівці. 16–17.ХІІ.2007

РЕАЛЬНІСТЬ

Далекості зіркам
Безхмарного вже неба
Як милостиню дать
Коли цього не треба.

Русинкая загадка. Стихи.

Русинська загадка для діточок.
Што такоє – на стовпі „Галя” ?
Угадай, брате муй, українцю.
Што такоє – у креденцу анцуг ?
Удагай, заклятый ты німцю.
Што такоє – шандарь і пендрик ?
Угадай ты, піченый мадяре.
Што такоє малинький погарчик ?
Угадай ты, мацкалю Іване.
Де в Мукачові „Красна голка” ?
Най угадать словак і чех,
А поляк най мені отвітіть
Ко такий є Валенса Лех ?
Де ся діла румуне границя,
Што із Луга тече у Бичків?
Презідент із якої Державы
На Говерлі пуд корча сів ?
Ко вгадав, тот зомнов щи ся бавіть,
Ко не знає - русина йзів!

Руська Примія
Про тебе лем, золотко гадка,
Не пишу стихи вже хоть як.
На книжну дає і не мало,
Дай Бог му, із Праги, руснак.
Красно ся складу в новый куфер
І штреков в Москву, Ленінград,
Грызіть собі локті беззубі,
Зубасті – цюлюйте ня в зад.
Я з Руска до Чешска летадлом,
А што буде далше і як?
Читайте в „Русинськуй Новинці”,
Йсе буде вже скоро домак” !

Обули нас.
Обули нас в Чопі на шыроку ногу
І рушив муй поїзд, у світлу путь - дорогу
З фляжков чиського пива
Понесло ня од звізді, што Сердючков
Над світом світила.
У то болото, де стріла моя впала
Туй коропаня - Москва
Мене, дурачка, стрічала.
Занявім очирідь -
За блондінков і грузіном
За термосом, люстров, і мандаріном
А сам в кучії впряжений в “Горе от ума”
По Садово, раскудрі єйо,- Кудрінской, на Арбат
Через мат-перемат, телефон-автомат...
За трьошку – у жеб Генсека- матрьошку
І в Кремль.
А туй красота... бля...!
Царь-Пушка, Царь-Звун.
І вічно живый-Вун.
Очірідь скоро пруйшла,
Нигда м не думав, што буду первый!
За вшитко дякуву тобі Москва,
Щи доки я живый, не вмерлый!

Осінь
На переправі між порами року
Велика Природа міняє коней
Птахою дивною, осінь карпатська
Сумом злетіла з серпневих плечей

„Бабиним літом ”, силою ніжності
З дозволу довших, темніших ночей
Стелиш ти ліжко, золотом вишите
Я не відвожу від тебе очей

Лісом фарбованим пензлем Всевишнього
Боровиками ще теплих ночей
Сонцем калини, яблуком спілим
Котишся тихо в комори людей

Лагідним вітром, подихом свіжості
Вчительки першої щирістю слів
Мудрості стежкою, просто за руку
В місто над Ужем хтось осінь привів.

Народе мій.
Свій смерековий Хрест
Обвитий виноградною лозою
Смиренно й чесно ти несеш
І нагородою за це тобі – Карпати
Душею тут торкаєшся Небес
До Бога ближче можеш стати

Народе, Батьку мій
Не вірить в тебе хто – несе свій Хрест
Не бачить хто – сліпий, чи зневажає
Вже третій божий день минає
Апостолам скажу, що ти Воскрес
Хай Світ увесь про цю Новину знає

Народе, Сину мій, ти є!
Ти встав і йдеш – крихкий ще правди лід
Я за тобою йду слід в слід
Різдвяний сипле сніг
А нас Веде Отець Небесний
На діда й прадіда поріг
16-17.01.2006

Душов і Помыслом
Отцюзнино
На книжнику і фарисию
На прийшляку - “державнику”
На нашых йолопу пустых
Домак ім не ворожый
Бо наруд наш
Ци правда, мамко моя золота?
Нигда і цяточку
Не быв на них похожый!
15-17.01.06

З “Червеної книжки”
Вирвіть з серця мене
Закидайте камінням
Е ще хтось, хто б мене не убив?
Рвіть, топчіть, назовіть чорним зіллям
Все зробіть, щоб не жив
Та чи я заслужив?
Заслужив, раз я цвів Едельвейсом
І краси від людей не ховав
Обнімав увесь світ
І стояв на своєму –
На землі із якою зростав
1997-2006. 17.01.06

А. Годинці
Час гурше, гі вода – коли не твуй се час
Кой бог так дав, а нарід наш обы не шпутався
Розумно набук тя, великого, одклав
Про матір, што тоды мене кормила
Про хліб, што я для ниї на проценты жав
Про суль і хащу, што мадярам нашым
Товды щи я на „Експорт” одправляв
Типирь лем, через люди достойных,
Одным із першых накониць узнав.
І доста ня розвеселило, колим ушытко йсе читав
Бо декларацію, гі вшыдкі люди наші
Што продавали штось мадярам – я заповняв.
Й само собов, об того я шось мав.
І точно так пуд корча по путьови з Будапешта я сідав.
Муй братчику, на факобіках, на дідовых
Руках, в очах його, про вшытко то, што
Ты хочеш впувісти – я читав!
Лем то, што час є гурше гі вода –
Я слава Богу, николи не знав .
Чом гуслі плакали у „Гелерді”,
Я тоже щи товды не знав, но тай не муг я знати
Мені ся виділо - што циган просто гроші заробляв
А я їх тратив.
А щи я хочу ся тобі признати –
- „Небесні два листки”- не я народу нашому писав.
Та й ко бы їх товды читав? І на слизы гі ты ревав
Кой не ревали, як розпятый бов сын Божый
А ты,Антонію,на Нього і на діда мойого,
Гі дві цятки воды похожый!

Україні

Я пам’ятник субі

Од душі, з помилками бо м не вошколованый,
як треба і лем починаву ся вчити писати.

Прийшли до "Кобзаря" – ко уткі
Вклонитися, нагнутися
Сьому великому русинському поету
Його цімборы, старі і нові.
Всі в чорных анцугах,
Курвы – у світлых міні.
Чому м кой жыв, любив ім сих кубіт.
Се із-за них не встиг, як треба написати "Заповіт"
І гойкнути де треба - "СЛАВА УКРАЇНІ"!
То най лишавуться они на ярді,
Бо лик його сятый для них вже стерлый.
А вун в, стихах ісих,
І нись "живее всех живых"!
Хоть каже: Кой се читаш, я вже вмерлый!
Читаву йсе і кажу: "Довго жый"!
Бо я щи не такий, як ты, і грішный і сятый,
Бо я щи не такий русин, українець "простый".
Гуслярю грай, гробарю яму рый,
Іниська по гостині вмру за тебе первый.
Умерти – жыти, в пекло, в рай –
– Рішає, Цилю, хтось Іный.
А ты – покайся і смиренно жый,
І сокотися од напасти.
Й товды, цімборо, в груб чужый
Їм буде тяжко нас покласти.

З бовта "Кобзар", де обмывалисьме
" Чулувіка з потятом на пличови".

26 Марта
Русины, руські, і словаки,
Румуны, ромы, мадяри і німці
На 100% нись мы українці!

„Ключовий момент”
Молода Вкраїно – прибери стіну цю
Прадід, дід русина – тебе не ганьбив
Полюби, як брата, обніми як сина
Більше революцій най би м не робив
13.11.05

Україні
Не скажу тобі мамо, мати в мене одна.
Що родила мене і на світ оцей грішний,
Такого малого принесла.
Не скажу, що любов ти найперша моя.

Мою першу любов за далекі моря
ЇЇ доля у пошуках кращої долі занесла
Не скажу ще багато чого
Бо ти зовсім іще молода.

Від батьків своїх, бачу ,нерідних залежна,
Мої діти закохані в тебе – це так
Їх любов чиста- чиста, висока й безмежна.

Ти, дитинко моя, підростай
Але раз вже питаєш – то знай
Що любов до народу свого - є найперша

Вірю в мудрість дитячу твою
І наївність дорослу свою
Ти, Державо моя незалежна!

Русский цикл. Стихи.

Музам Летнего сада
Летний сад расстался с летом
Листья жгут
Нам сезонные одёжки
Руки жмут
И мороз по нежной коже
Ждем весны
С ноября по май пожалуй
Две зимы. ...>>>

Бродський – „Йо”!
Очі закрыв – усіх пережыв, переписав
Нобіля в куфер без здачі поклав
Ліпше од сього писати не став
Хоть і пробував
Поетес усіх пере читав
Просто у ноги їм позирав
Юну Моріц „Бабочков”
На Говерлі едельвейсом поклав
„На грани выдоха и вдоха” –
Вун першый на русинську переклав
А хлопці з СБУ розказувуть
Што йся потвора –
Так скаламутить воду,
Гі „Аврора”!

А.С. Пушкин “Евгений Онегин”
“И жить торопится и чувствовать спешит”
кн. В’яземський
(Пилує жыти і через душу й серце
вшытко скоро хоче пропустити …)

“Муй вуйко набожный
Кой не на фіглю го скрутило
Так вшитких сполошив
Што найся не приказуй
Усі ся збили з нуг
Вун уважатися заставив
І ліпшоє придумати не муг
Ісе буде другим наука
Но, Боже муй, як кортно
З хворым быти динь і нуч
На крок не одыйти
Кому йсе треба, коли ногов єднов уже на тому світі
Ісі забаганки …
Перину поправляти, смутному быти,
Кой гомбічка му ся дає
Вповів бых шось, айбо лем думаву про себе
Коли вже, вуйку, фрас тя взьме!”
ІІ
Так думав молодый бетанга
Котрый ся нюс порошачи
В кучії впряженуй поштовима куньми…

А. Ахматова „Поэма без героя”
Площадка белее ночи
Северный город при ней
Встречает Героя поэмы
Который не нужен был ей
Дванадцать хрустальных бокалов
Эпохи былой перезвон
Разбиты!
Приспущены флаги
Героя поэмы – на трон !

Ленинград
Средь ночи белой,
Став ближе к небу,
Мосты Невы
Скрипя зевнули, от удивленья
Открыли рты.
Все небо в звездах.
Путь млечный – Невський.
Идут волхвы.
На этом небе, звездой всех ярче
Сияешь ты!
31.05.06

Ю.Мориц
„На грани выхода и вдоха”

Самый Великий Вирьх.
Дыханя вирьхньоє – я
Нижньоє дыханя – ты
А золота середина–то,што лем видиме мы
Плаче туй серце слизов
Коле і світить звіздов
Золото вшытко на світі, туй переважу з тобов
Што пережыто, нич не втайилося
Сповідьов зверженый тирьх
Нашоє дыханя –
Самый великий вирьх !

Ю. Мориц
„Когда мы были молодыми
и чушь прекрасную несли”

Коли вже руські наступали
І ко хотів – утік із нашої зимлі
Мы „чушь прекрасную несли”
І спалисьме, дрімали всі
В Русинськум Домі –
В пириднюй хижи – на хліві!
Протерім очі і хочу гойкнути на цілый світ
Обы жыдувочка, йся моя бесіда
Дубрі йсе знала ,
Што років 25 она у мні дрімала
О Юна Моріц – ци ты жива?
Ци ты стихи мої читала?

Карпатский Словоблуд 2006 год.

„Не словом, а ділом взули культуру”
Авать, бий свого, обы ся чужі бояли! NO COMENT

На Спаса, позад „службы” у синагозі, артісты філармонії тихо молилися, каждый про себе, за душу невинно убієнного новов культуров „мученика” П.Мешка (в миру – апостола Павла) і за свого врага, як і положено у хрістіян, началника їх началника - Е. Ясінського (в миру „Палач”, „Різак” „Домоклов меч – голова з плеч” „Культурна сволоч помаранчева”). Служба ся почала не по канону, а нараз з проповіді настоятеля Мукачівського, Ужгородського і Всія Подкарпатської Руси, няня, отця Віктора Другого – Справедливого (в миру, од нись - Коперфільд)
Я Вас усіх... начав „проповідь” отиць – люблю, перебачте, уважаву і так далше. Нись я маву чисть назад называти Вас – Державным Заслуженным Закарпатським Народным Хором Україны. А назву „Балоган лімітед”, котру гі медаль, насправедливо завадили Вам на шыю, без мого відома, помаранчеві – я з Вашої шыї знимаву і вішаву на гвузд у нашому Музеї Революції, туй же у коридорі..
Презідента здойму, а Вас повішу.
А винных за гоненіє старої культуры – утоплю у їх же кар’єрі! Я їм укажу „Кузькіну мать” – і побзерав на свої нові топанки, і на стару гі світ „Трибуну” Я припічу зельонков, сись шпырчик од культуры на своюй ангельскуй твари.
Ты, Пашка, писав заяву, ош не хочеш правити у синагозі? – Но та шо фынькаш ? – Іди і роби своє „ДІЛО” – звони у „Срібный Звун”, і муй тобі совет: повестков у суд вутри спотілоє чоло, і тритій раз туды не ходи, бо точно посадять. „За здобутки в Українській культурі „ за пуслідні два роки - дадуть два роки (условно) фіглюву. І годиність пак сюды вести хоть хор Верьовки.
Нись, дорогі мої прихожани – Вы станете свідками ЧУДА. Сліпі прозрівуть, голодні насытяться, а сыті – зголоднівуть. Нись покладеме хрест ушытким слухам і мусиме ся порозуміти. Злодії будуть сідіти в тюрьмах, а провадники – в синагогах.
Што кажете? Дорогий наш, Віктор Івановіч?
Кажу, Клара Федорувна, ош кіть Вам 60-сят, то я мушу вчинити вшытко, што можу і не можу, обысьте впузірували гі 60-ручні
- Дякуву, дорогий наш, няню, о. Віктор Другий Справедливый за комплімент, айбо 300 грам у „Олд континенті” на чулувіка – се ми ся видіть помного.
Голос із зала: „А мош грушми?” Ньит, золота моя, лем пити!
Клара Федоровна, ко не знає - Народна Артистка Україны (в народі – тоже Народна Артистка, бо заслужила!) На Героя Україны не тягне, бо ушыток „ліміт” ізіли „Герої - Кучмісты”. Та до того – она щи й пічена русинка.
І туй чудо сталося , гі обіцялося!
Ни мавучи за душов, ни хліба, ни рыбы – о. Віктор Другий Справедливый (в народі - Коперфільд)
на очах ушыдких прихожан „розломив” нову культуру гі фанку з лекваром і за якусь ферталь обув (взув) і нову культуру, і хор, і балет, по повнуй програмі – так гі они й просили!
„Накормив” артісту гі Христос, а шо ся обстало в кошарі іщи новісша культура роздасть – межи май голосныма артістами.
Шідісят ручный хор нараз помолодів і од такого фокуса – покуса утратив голос, занімів!
Кось пытався, шось „співати” по нотам, айбо голосноє тапшаня Коперфільду його перебило!
То ко говорить, што чудес не быває?
Мені се тапшаня, напомнило: „Вараву, Вараву”!
о. Віктор Другий Справедливый умыв руки і попросив В.О. нової культуры Канюку обы при ньому нико булше не смів канючити бо полетіть і Вун, а раз, най парить гі німб над головов сятого отця Віктора Другого Справедливого - се не „Домоклов Меч”. І строго наказав: обы сюда молитися булше нико не сунувся, бо се не бужня і чуда „на біс”, бісові діти не буде.
І преобразився. Кось каже побілів, кось, ош посинів, а я замітив, шо тиснуть го нові топанки і треба было по „Трибуні” нима дуркнути!
А мы, заяці – артісты, мягкосердичні, ранимі, заскочили у новый двоетажный автобус з телевізором, студеным теплом, холоділником, у котрому повно капусты і морквы. Є туй, перебачте, і будар. Типирь мы гастролюєме і розказуєме по вшыдкуй Україні про то, як мы „взули” нову культуру, і які чудеса мы віділи на свої очі, на Спаса в Ужгороді, в Білому Домі, у переднюй (сесійнуй) хижи! Амінь.
З Білого Дома, з передньої хижі, з Сята Преображенія, відівшый чудеса – артист Державного Заслуженного Закарпатського Народного Хору – Василь Матола, який хотівбы так гі булшенство співати
„по нотах”, айбо раз не може, перебачте. А „Вараву, Вараву” вун гойкав голосно, бо Бог дав йому голос!

Дякуву, Боже, пробудивімся і уже не сплю.

Студена вода, сись постсовецький гімн чистоті по трубам пудниматься на 5-етаж і кіть ся не сховзне, дораз буде тут. На кухни чистота, ани крихотати.
Люблю коли чисто, се гі білый листок перед тобов. Думки, видячи сись листок мичуться на нього гі бык на червену плахту і начинаться біганя. І сьому їх снованьови ніє кунця.
Слово позаслово, каракуля за каракульов і думки бють своїми рогами минуту, годину, час, якого так чомусь мало.
Біжу на роботу. Не пудпишу їм паріря, што хотять – то най роблять. Хотять суд, най буде суд. Ачий не Страшный ?
Красти вже не треба, а се не мало.
Треба зайти до о.Миколая. Як ся такоє могло стати? Та щи на Водохрище. Через гроші? Побив бы їх і ті гроші...
Нись го не буде – має похорон, упувіли ми. Іду по Православнуй набережнуй, бывшуй Московськуй „Кузькину их мать”!, попри стройку – кажуть буде модярскоє консульство – Шандора їх Петефія і Лайоша їх Кошута!
Се значить, што музею Манаила туй не буде. Шкода, файноє было місто і дынці было де рости. Прийшляки і в Африці прийшляки!
В знак протесту пробігся по пішоходному мості і в дисять годин по нашому я вже „Мі-Ме-Ма-Мо-Му”- каву на новуй роботі у філармонії – синагозі.Нись за гроші, бо буде аванс.
Ферталь на тритю і я вже пю молоко і їм баник з маком у бовті, коло обласної болниці, котрый на пличах мого цімбора.
Хворый чулувік позерать на ня. Бери,кажу, і суну ближе од ньому танірь з баником і погар з молоком.
Махать головов, ош не хоче.
Даву му 5 гривню – бере і йде собі. Я йду собі.
Перехожу вулицю і ужем у обласнуй бібліотеці.За Юну Моріц не чули.Звідавуть: „Мадярка”?
Кажу, Петровна, советська. Пушли глядати.
Найшли! Архів – великоє діло. Кого німці у войну не найшли усі – тут. Сторінка „345”- „На грани выдоха и вдоха..”- ісе она ! Дуже ми ся любить ся жыдувочка.
Лучкая і його історію русину, без паспорта не давуть. Узявім Кериту до її 50 років, Вародія, Матолу, Петровція , переведеного Бодлером.
Перед сим на 18 гривню купивім Губермана з його „Гаріками”, Ізралєвічами
Дома обклавімся на дівані книжками і лежу гі мертвый, серед живых.
Ковтавуть у двурі. Се вже завтра, ци щи нись ? Я живый, ци мертвый ? Жона прийшла з роботы, значить завтра і живый. Такоє кіно, побив бы го і такий капітазім. Усі скоро з постели. Перебачте, айбо туй коло мене 20 років спить любов. І од сього сна у нас майкращі і майрозумніші діти. Пробудивімся в оркестровуй ямі, снить ми ся. Тоны бетона марки 200 над мойов головов. Гудаки гі вояки ціляться ми в серце, айбо без команды не стрілявуть. Команду має дати она, што гі Барон Мюнхаузен (бов такий брехач) стоїть на хребтови великуї рыбы, айбо через минуту ся потвора удручать її з пуд воды із сьої без хмарної высоты, што так напоминать її душу.
Се буде иппен так!
Пуйдуть круги по воді, пак габы -цунамі, сись її спокуй . Пак блисне, загримить. Началося!
Полетіли стрілы просто у серце: „У самовара я і моя Маша” - от бісова Мотря, руки в боки– Марченко!
Дякуву, Боже, пробудивімся...Круги щи давно перед вучми. Выключаву лампу , на дворі ся давно видко. Новий динь, новий чыстый листок.
Дописуву... „І хай по колу, айбо тепер, або ніколи”. Называву стих-” Я, русин!” – кладу дату 4.02.05р. і йду на роботу.
По путьови дякуву Богу за світло, за сонце , за новый динь, за сись рук з купійками, за ранюшный кавіль.
Ручка швабры – перед носом. Вугка рянда перед носом моїх топанок.
Ззуватися, паніко? Ісе, вуйку не індійський храм. І такі чудеса на каждум кроці. Учітільки харять – зароблявуть на житя. Попы агітувуть. Партій гі громоотводу.
Допиваву кавіль – іду од качкам, што пуд пішоходним мостом. На мості сквозняк. Я без шапки і рукавиць, айбо й без каміня на шыї і на души.Сліпый з гармошков їсть фанку.
Кажу му, смачного, пару купійками.
Сліпі гудаки – се моя душа. Кулько раз коло них не пруйде – усе їм пудспівує, обы яка была смутна.Дубрі, глухі сього не чувуть, і мы годни довго тут співати за пару купійок. Качки нись спукуйні – груди пуд кригу не пудступлявуть, чистять піря.
Галя на театральнуй напоминать ми, ош я за 13 кілометру од Мукачева... у другому світі. Сонце гріє у потиліцю на сьому. Я посеред моста – „Не обыйдіть”!
Жалусть, порозумівши ош коли я на мості, робити юй тут нічого, перебралася на Корзо, айбо я вже тут.
„Гнати бы їх віником - чуву”. Пуд ногами чорный сніг, пуд ним хувзкий лед, а щи ниже – пекло. Комунальна служба – дисьте?
Чорти з лопатами – читаєте Бодлера, ци „Уроки мудрости”- Кофуція за 32 гривні ? Ци за таку зарплату робите ? За мудрость, што не кажи, мож бы заплатити і булше, мудрому. Книжок на вулици булше гі люди і начинать од них буліти голова. Летить наша історія – одкрытя року, нівроку му. Біжить у архів за свіжыма, сторучныма фактами.
Мысленно знимаву перед ним калап. Дубрі коли люди знавуть свою історію;
Товды се настояща історія і про ниї щи кось, колись напише булше гі я.
Захожу в „Кобзарь”погрітися, пофігльовати з дівками. Хоть ядну мою книжку продали ? Кажуть ош ньит.
Чому ? не знавуть !
Звідаву : „А ци є хоть ядна”? – кажуть – ніє. А ци была ? – не было.
Томусьте, дівки, і не продали.
Чом назвали бовт „Кобзар”, а не „Сліпый гудак”? не розуміву.. Туй ня спознали, руки за пличі і в „Клітку”. Попросили, обых сидів тихо і не перебивав Президента, котрый указує перстом на своє другоє „Я”, на сись шпырчик. Я слухову про што говорить се чортя з косов.
А оно каже: „Віра; Надія, справді потрібна не Богові, а людям” і хіхікать. У се „Зирькало тыжня” Презідентови треба буде позирати каждый динь доті, докі не привыкне, авать доки сись шпырчик не щезне з його твари. Дякуву што ня выслухали...
Про нашу бесіду прошу никому ни слова. По путьови думу зайшовім в „Обіди по домашньому” упив погар парадічкового соку. Выйшов на вулицю, закашлявся і выплюнув на сніг червену мокроту….
Спомнив Ялту, – кіно „АССА”...Дякуву, Господи, пробудивімся....
У голові – „Як вы годни были такоє написати ?” І очі мамы нашого мера. „На вас, я бы нигда не подумала. Се вас фрас попутав...”
Айно, кажу, попутав, так оно і є!
„Встаньте з колін. Се дуже дубрі, шо вы прийшли Люди треба любити, робити їм добро... " Очі добрі, спукуйні, ніякуї злости. Межи нами велика „стіна”, айбо од сьої доброты і чаю она впала. І нашо мені бов тот гараж? Мені ганьба, айбо се писаня у мні і я без нього, як власть, без власти надо мнов – уже не годин. Я пушов, гі побитый пес, скавунчачи субі пуд нус. Настоящий пес на „Корзо” шось вынюхує: „Лишися цімборе, то цігаретлик недокуренный, а не дараб пікніці” – зовсімісь нюх стратив. Туй кіть кось яден ти шось і верже, то сто других нараз затопчуть! Чуву - „Я віруюча”... Обзиравуся, никого... Душа?... На пішоходному мості бисіда за новоє правитільство. Голувного КГБ-ішту вже точно завуть.... Типирь вун буде слідити за прогнозованыма думками новых „Скакунців”, котрі босі уночи переходять сись „розводный” муст!
А кіть не прогнозовано?
А кіть гі Христос, што йде по габам, як у Марковича ?
І просто до стіни де „ТАК, ТАК, ТАК!” – і допише словами великого русина: - „Ламліть ісю стіну”! і пудпише – Скунць!!! (читай – тоже русин!). А пак уповість – „і вчиніть ми гарадичі, бездарі, обых ся муг пудняти до Духновича, раз такоє діло!
Ге? што товды? Се не воду каламутити!
А товды вже не буде такого крана, обы годен бов гигнути сих двох, до і пост комуністичного. Бо се вже буде тирьх!
А кіть прикапчавуться до них і ті, кому они в пічунках? І ко їм до ядного міста? А до них іщи ядно – двох кілові, айбо з муцным куріням?
Не зріже і не укорчує такое „деревиско” – нико!!! І двоглавый орел на такоє дерево не сяде! Ніє такої пилы, обы го зрізати, і такої кіртіці, обы рыла пуд своє дерево! І лем наші бурбілі – будуть го пудстрыгати по празниках.
Чуву – маєме нового губернатора... Зазвонили звоны! Се – Правітельство! Се Губернатор!
Дома ня чекав горячий телефон. Звонять з Росії, з Тюмені.
Назад біда з братом. Серце. Звоню в село, як ня і просили. Моліться! Боже помагай, на вшытко Твоя Воля! Спатим не годен. У голові вчорашній динь. Молю Бога, обы ушытко было дубрі.
Релаксація Коростыльова з Поляны – його молитва, помыгать мені надрано уснути. Через годину вставу свіжый і спукуйный. Дякуву, Господи, пробудивімся...
У монастырь до Ракошина не пуйду, з Івановиць туда ближе.... Помолитися мош і дома з закрытыма вучми. Се начинаш рузуміти, коли выходиш на вулицю, а там сонце, сніг, красота і твої очі открывавуться.. Божа благодать і ласка – ушытко тобі. За газетами очирідь. Ци напічатали?
Скоро перепозіруву – „Не суди”... „Про зцілення Ісусом сліпого” – йсе буде завтра. Нись шось раз не вижу... Напічатали! Великима буквами – „Проба пера”!, пробалує писати.
Стиху „МАМІ” і „О хто, хто Миколая любить” ніє, бо по – русинськи! Айбо не біда, я і так дуже радый. Моя мама прочитать і по – український. Раз дякуву і за се!
Перечитуву стихи. Навелико ми... Я в газеті. Гий, гий! Доста читати самого себе і любоватися собов. Треба почитати што й другі пишуть... Попало ми ся на очі – „увідіти Паріж, і жыти”... ісе Володьова мала? Позирай смолошка шо пише: „Художникам, як власне і поетам та письменникам властиво вгадувати долю”.
Дітинко, сонічко, а кулько ся треба набігати...
На души ми легко. Як там у Тюмени ? Ци є там русинська кров, кіть треба буде перелляти? Ци лем нафта і комары, шо сю кров пють. На вшытко Воля Божа! На пішоходному мості, нова жалусть. Стоїть на кулінах і просить по-руськи: „Подайте, Христа ради”! Я чуву, бисіда руська. Она з Росії. Просить жалусно! Помагаву чим годен. Господи, помагай: нашым там – не дай умерти! Я вже назад у сята – сятых писаня- ”Спілці письменників України” Написано – не фунгує, бо студено! – Я начинаву у се вірити. Сніг не прометанный. Ко бы го тут метав ? Генії! А се вже не вірю! Розпозіруву у дворі не розобраті аллаші. Ко їх розбере? Ко добілить? Ко укладе череп? І щи много чого: „Ко”? „ко”?, „ко”? Не кокай – бо ся знесеш, авадь обстанешся без яйиць!
Дись туй у сийфі, у сюй клітці і моя душа! Юй треба свіжий воздух.
Веріть мою душу! – Я передумав! Я назад не подумав!
Діло йде до полуденку. Я голоден гі пес. „Спершу желудок, а пак „так” революція”! Хочу пельмені! – Гроші є й на пиво! Они (пельмені) уже ня чекавуть. Позиравуть на ня голодныма вучми – я на них.
Кліпавуть!– Кажу їм: „Закрывайте очі, дівки – бо сыплю попирь і оцет”!
А кліпати треба было тому, ко вас правив!
Коли я сытый, то такоє гі бы се вже бов не я! Кладу чисті листки і ручку в папку - по писаню! Выхожу на вулицю. Так оно і є! Я не я! Муй цімбор на діточих біціглях тормозить і звідать: „Василю, се ты, ци не ты”? Як ся маєш, чим ся занимаш? – Кажу, пишу, співаву – у мене вшытко дубрі, слава Богу? А ты? – Указує на біціглі і каже: „Крутемеся”!
Дякуву, Боже, пробудивімся…




Русская премия на ФБ

Русская премия на OK

Единая Русь

Rambler's Top100


Голосование
Народные выборы Лауреатов 2023

Aлекс.Дроз*
Вл.Маталасов
Семён Деяк ст.
Петро Медвiдь
Вл.Сал*
Вал.Асаулюк
КатеринаПоп*
Петьо Бер*
Конст.Мочар
Нина Ваш*
Оксана Ков*